Досить проблемним є питання особистих кордонів. Не кожен знає, як побудувати ці кордони, заявити про них та захищати. Батьки часто допускаються помилок, заходячи в кімнату дитини без дозволу, чи дозволяють собі читати їх особистий щоденник, наприклад. Все це порушує особисті кордони дитини, роблячи її вразливою до образ та насиллю з боку однолітків. Деталями поділиться Житомирянка Інфо.
Поняття «особисті кордони»
Досить гостро постає питання при виховання дітей. Частіше всього нерозуміння, як правильно вибудовувати особисті кордони приводить до двох крайніх ситуацій: батьки або не вміють взагалі захищати особисті кордони дитини, або роблять це занадто агресивно. Останній варіант досить часто можна побачити на дитячих майданчиках. На деякий час територія невинних дитячих ігор перетворюється на зону бойових дій. Спілкування з іншими мамами, дітьми стає важким психологічним випробуванням.
Варто відмітити, що під даним поняттям розуміють сукупність особистих правил, котрі і визначають норми в спілкуванні з іншими людьми. Завдяки присутності таких здорових кордонів, залежить допустима дистанція між людьми. Це неначе лінія, на якій поступово будуються думки, переконання, емоції людини. Таким чином, росте самооцінка.
Особисті кордони допомагають зрозуміти свою цілісність, цінність. Це розуміння того, як зі мною можна поводитися, а як недопустимо. Причому ці відчуття будуються на фізичному та моральному рівні. Саме тому таке важливе значення мають надійні особисті кордони. Їх правильна побудова є необхідною умовою для того, щоб сформувати та зберегти здорові стосунки з собою в першу чергу та з навколишнім світом.
Дія батьків
Батьки можуть допомагати дитині розвивати самосвідомість, розуміння самого себе. Таким чином, поступово дитина розумітиме свої потреби, бажання, розумітиме причини і наслідки своїх дій. Варто прививати правильні навики спостереження за своїм внутрішнім світом, вмінням його аналізувати.
Дитячий, сімейний психолог Анастасія Голота наводить приклади першої відчутності особистих кордонів, тобто контакт з батьками. Саме від дорослих часто діти чують розмежування на «твоє» та «моє». Вони починають розуміти, чому не варто поводитися таким то чином, як реагувати, коли чогось не хочеться.
Першим досвідом, коли дитина зіштовхується з особистими кордонами батьків, стають фрази: «маму не можна бити», «не дозволяю тобі гранитися моїм телефоном», тощо. Тобто важливо, щоб особисті кордони були також сформовані і у дорослих. Достатньо вміти провести лінію, тобто кордон, сказавши «ні». У дитини з раннього дитинства повинен з’явитися цей досвід.
Таким чином, дитина починає розуміти, що може відмовитися, чи не погодитися, але після цього батьки будуть ображатися та сваритися.
Ще один досить показовий приклад. Батьки запитують: «ти будеш їсти вівсянку на сніданок?». Після дитячої відмови, починаються вмовляння, переконання та різноманітні прийоми все ж примусити дитину їсти вівсянку. Це приводить до того, що дитина починає переконуватися, що її «ні» насправді нічого не значить, воно несуттєве. Нажаль це переконання з роками лише кріпне.
Говорим «ні»
Психолог радить дозволяти дитині говорити «ні», не аргументуючи це. Але і дитина повинна мати досвід отримання відмови, чіткої, без можливості переконати, чи схилити батьків на свою сторону.
Спостерігаємо в житті абсолютно протилежну ситуацію. За відмовою батьків слідують аргументи, вмовляння для того, щоб дитина погодилися з ними. Психолог Анастасія Голота наголошує, що це не зовсім вірно, і на це є декілька причин.
- Переконуючи в своїх аргументах дитину, батьки неначе перекладають частину відповідальності на дитину. Таким чином, батьки дають дитині відчути, що саме її слово вирішальне, вона – головна.
- Дитина може не зовсім правильно запам’ятати подібну ситуацію. Постає ідея того, що можна казати «ні» тільки тоді, коли її влаштують аргументи.
Нагадаємо, зріла особистість з надійними, міцними та правильно сформованими особистими кордонами здатна витримати відмову. Також така особистість здатна витримати неприємні емоції, котрі слідують за її відмовою.
Будуємо кордони
Ні одна дитина не народжується з сформованими особистими кордонами. Ця лінія будується поступово, на кожному етапі розвитку. Під час критичних ситуацій батьки обирають: ламати кордони дитини, чи допомагати їм їх підтримувати, формувати.
Психолог Ірина Мещерякова наводить такі приклади. Дитина двох років, наприклад, влаштовує скандал, хоче самостійно впоратись з тією, чи іншою справою. Варто дати таку можливість дитині.
З самого раннього дитинства дитина зіштовхується з особистими кордонами батьків, випробовує їх на міцність. Саме тому на батьків лягає колосальна відповідальність та робота.
Психолог наголошує також на ситуації, коли батьки 10-річної дитини продовжують казати: «ми погуляли», «ми поїли», «ми пішли в школу». Це повне ігнорування того факту, що дитина є окремою особистістю, в неї є особисті кордони, які не варто руйнувати своїми словами та поведінкою.
Не зовсім здоровою є ситуація, коли батьки відносяться до дітей, як до своїх друзів. Діти відчувають контроль над тим, що відбувається в сім’ї. Не варто батькам допитуватися про кожну дрібницю в їх житті. Занадто сильний контроль в плані друзів, спілкування також не піде на користь.
Важливість «особистих кордонів»
Присутність правильно побудованих особистих кордонів досить важлива. Це захист людини від вторгнення в її життя та особистість в цілому.
Добре, що люди можуть змінювати свої особисті кордони. Вони здатні їх ремонтувати та відновлювати, самостійне переосмислення кордонів, як і свого внутрішнього світу досить важливе.
Не так багато є людей, котрі мають здорові кордони, встановлені з самого дитинства. Звичайно, самостійно також можна зайнятися їх побудовою, але зі спеціалістом цей процес буде набагато легше. Кордони особистості будуються набагато краще при контакті з іншою людиною.
