Схимомонахиня Рафаїла – сила та душа Свято-Анастасіївського монастиря

Засновниця єдиного православного монастиря Святої Анастасії у Житомирі, схимомонахиня Рафаїла зцілює душу, допомагає одужати та обрати правильну дорогу в житті. Протягом двадцяти чотирьох років жителі та гості міста Житомира мають змогу відвідувати єдиний православний жіночий монастир Святої Анастасії, який розташований у мальовничій місцевості, серед густих сосен та ялин, що у районі Мальованка. Саме тут завжди панує незвичайна атмосфера миру та спокою, яка  залишає відчуття Божої підтримки та доброї енергії, яка відразу наповнює тебе зсередини. За цими відчуттями і ходять, приїжджають люди з усіх усюд, бо знають, що тут знайдуть відповіді на усі питання, що їх турбують. Далі на zhytomyryanka.

Історія становлення православного жіночого монастиря

На сесії Житомирської міської ради у 1999 році було ухвалено рішення віддати запущену земельну ділянку дитячого туберкульозного санаторію під православний жіночий монастир Української православної церкви. Завдяки благословенню єпископа Житомирського і Новоград-Волинського, Пресвятійшого Гурія, та молитвам матушки Рафаїли, відкрився перший в історії міста жіночий монастир, названий на честь святої преподобномучениці Анастасії Римлянки, за легендами – берегині роду Житомира. Монастир був започаткований схимонахинею Рафаїлою (в миру Ніна Чернецька) і її братом, ігуменем  Лазарем. Спочатку храм був побудований таким чином, що кілька палат об’єднали в єдиний простір, де арками виділили внутрішню сторону вівтаря, та під «золото» оформили іконостас. Деякий час проводили богослужіння саме у такому храмі. Завдяки старанням сестер монастиря та молитвами матушки Рафаїли, кімнати старого санаторію із часом почали втілювалися  у церковне оздоблення будов, споруджувалися нові будівельні частини. У одному з старих корпусів обладнали храм прп. Сергія Радонезького. А 26 червня 2002 року на території монастиря споруджено і освячено дзвіницю, а 1 серпня цього ж року закладено собор св. прпмц. Анастасії Римлянині.

Краса в деталях – особливості архітектури 

Сорока дев’яти метровий красень-храм сьогодні височіє над столітніми соснами, який з часом набирає все нових форм. Також оформлюється територія навкруги храму. Поблизу святої обителі гарно в будь-яку пору року. Ранньою весною храм втопає у красі рожевих та жовтих магнолій, влітку буйно квітнуть троянди, а восени фарби перегукуються від золотого до багряно-червоних кольорів. З кожним новим днем завершуються одні роботи, а починаються інші. У храмі собору проводяться богослужіння, а також релігійні обряди: вінчання та хрестини.  В Анастасіївському монастирі проживають монахині, які крім молитов, упорядковують території, займаються підсобним господарством, печуть хліб та вишивають ікони. За дванадцять чотири роки зроблено багато роботи: відремонтовані усі келії, проведено газ та парове опалення, побудовані господарські будівлі та  викопана власна криниця. За артезіанською водою сюди з’їжджаються з усього міста, житомирянам дуже полюбилася ця питна вода. На території храму є магазин, де кожен може придбати іконки, хрестики з релігійними каблучками, церковні книги. 

Джерело, яке оживляє або життя дівчинки Ніни Чернецької до схимомонахині Рафаїли

Блаженнійший митрополит Володимир: «… до сухої криниці люди не йдуть, а лише до тієї, яка наповнена водою, до того джерела, що оживляє».

Саме таким джерелом була перша настоятелька монастиря, схимомонахиня Рафаїла – людина глибокої віри, яка ділилася  своєю любов’ю з кожним, хто звертався до неї за допомогою, за порадою у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Кожному дарувала своє благословення на різне добре діло. 

Ще у дев’ять років маленькій дівчинці Ніні Чернецькій зненацька заболіли ручки та ніжки, її мама (яка у зрілому віці прийняла чернецтво, монахиня Магдалина) відвела її до лікарні, проте повернулася вона звідти вже на інвалідному візку, адже її тіло повністю паралізувало. А все через дитячу інфекційну хворобу – кір, що призвело до тяжких невідворотних ускладнень. Маленька Ніна перестала рости, втратила такі фізичні можливості як: самостійно ходити, стояти та сидіти. Лікарі давали невтішні прогнози, що жити залишилось небагато. Не полишивши надії та віри у Господа, дівчинка та її мама починають багато молитися та просити благословіння у небес. Відтоді мати постійно возила її на візку до храму на богослужіння, а згодом вона присвятила себе молитвам та прийняла чернецтво. Передбачення лікарів не здійснилося, адже обіцяні три роки збільшилися у кільканадцять разів. Кожного дня матушка потерпала від жахливого сильного болю, проте ніхто і ніколи не почув від неї ніяких нарікань на своє життя. А допомагали при житті матушці її вірні сестри, які служили їй вірою і правдою, намагаючись допомогти їй перенести важкі страждання. 

 Духовні сестри матушки, що доглядали за нею, утворили чернецьку громаду, якій згодом було передано колишній санаторій. У нову обитель, до матушки Рафаїли, яка мала особливий дар молитви, за духовною підтримкою та порадою приїжджали із усіх усюд: із віддалених куточків України, Польщі, Росії та інших країн. Але не тільки приїжджали, а також приходили та телефонували. «Було і таке, – розповідає  інокиня Єлизавета, – що матусенька могла розмовляти по телефону майже цілий день. А скільки листів надходило до неї. І всім вона намагалася відповідати, старанно виводячи літери своїми, скрученими від хвороби, пальчиками». Любов, віру та світло – це усе, що мала матушка Рафаїла, завжди віддавала нужденним. Слово та порада з її уст звучало як найкраще побажання, маючи неабияку силу зцілення. Зі свого боку усі прихожани намагалися віддячити, лишаючи певні кошти на допомогу в розбудові монастиря. 

Саме під мудрим керівництвом матушки Рафаїли напіврозвалені та аварійні кімнати санаторію перетворилися у затишні чернечі келії. Відтоді як життя обителі налагодилося, схимомонахиня Рафаїла отримала благословення у правлячого архієрея, тоді ще владики Гурія, на побудову собору св. прпмц. Анастасії Римлянині. Від того часу і почалось активне будівництво храму.

Життя після смерті

Схимомонахиню Рафаїлу надзвичайно люблять і поважають усі сестри та десятки сотень прихожан. Навіть після її смерті (16 грудня 2005 року), коли хвороба остаточно виснажила її, до її могилки, що розміщена на території монастиря, постійно приходить велика кількість людей. Як і при житті, так і після смерті за могилкою матушки доглядають кілєйніци, які читають Псалтир.

 Щодня тут збираються монахині та прихожани, які моляться та просять допомоги у матусеньки або тихо, з посмішкою на обличчі, розмовляють із своєю духовною наставницею, яка розрадить та зігріє незвичайним теплом і відразу заспокоїть Ваше серце та душу. Для зручності є лавки, де прихожани можуть перепочити, зібратися з думками або просто насолодитись спокоєм, співом пташок, вітром, який грається віттям дерев. Свої побажання та прохання можна написати на папірці в затишному дерев’яному будиночку, який розташований поряд. Далі потрібно лист-побажання опустити до скриньки, яка знаходиться на могилці матушки. 

Схимонахиня Рафаїла за допомогою своїх молитов завжди творила різні чудеса: допомагала при складних операціях, давала пораду в непростих життєвих ситуаціях та дарувала діток сім’ям, які до цього не могли їх народити. Особливо приємно бачити останніх, які наввипередки біжать до уквітченої могилки, щоб принести живі квіти, прихилитися до хреста та подякувати. 

Відчути цю атмосферу, побачити усю красу можна за адресою: м. Житомир, вул. Соснова, 13а.

.,.,.,.