Весілля завжди було святом радості та щастя. Дві душі єдналися в одну сім’ю та починали творити свою власну історію разом. Справжнє українське весілля завжди було великим і гучним святом. Попри те, що в містах України вже все зробили більш сучасним та вишуканим, у сільських регіонах віддають данину традиціям та несуть пам’ять предків далі, поширюючи її у молодих поколіннях. Зокрема яскравим прикладом є Житомирщина, її сільські регіони, де відбувається справжнє українське святкування. Далі на zhytomyryanka.info.
Процесія до самого весілля
Зі сторони нареченої
Традиція мати дружок на весіллі відома всім. Тож перед самим весіллям наречена з дружками, одягнені в національні українські костюми (сукні, або вишиванки зі спідницями, вінки та коралі), йдуть по селу та співають українських весільних пісень. Вони мають чітку ціль – завітати до родичів, хрещених та знайомих нареченої, яких би вона хотіла запросити на своє весілля. У своїх домах люди, які зустрічають молодих дівчат, щедро накривають стіл, а також щедро наливають дружкам та нареченій вино та горілку, тож пройшовши десяток хат всі дівчата вже трішки п’яні. Також йдучи вулицями, наречена зустрічає різних людей, які працюють чи просто йдуть по своїх справах. Бачачи на шляху дітей, майбутня дружина благословляє їх на щастя і гарну долю, вона зобов’язана підійти та поцілувати у дві щічки маленьких жителів села. Деякі діти можуть боятися і тікати, але більшість з радістю кидаються в обійми до молодої. День для нареченої та дружок закінчується вечерею у батьків нареченої. Там вони жартують, п’ють, спілкуються з батьками молодого, але найцікавіше залишається у взутті, під спідницями, в бюсті чи панчохах дружок: щоб стосунки майбутніх свекрухи та невістки були гарними та добрими, дружки повинні непомітно викрасти та винести з будинку батьків нареченої якомога більше речей: виделки, ложки, ножі – все, що можна легко та непомітно сховати у своєму одязі та винести з будинку. Вже на самому весіллі дружки непомітно для інших віддають майбутнім свекрусі та свекру їх речі.
Після важкого дня дівчата йдуть на дискотеку, де танцюють та розважаються в останній “вільний вечір” нареченої.
Зі сторони нареченого
На території України заведено називати подруг нареченої дружками, а друзів нареченого – дружбами. На Житомирщині, якщо традиція стосовно дівчат зберігається, то хлопців, які супроводжують майбутнього чоловіка заведено називати боярами.
Тож перед весіллям наречений зі своїми боярами, так само як і наречена з дружками, ходять по селу та припрошають важливих осіб на весілля. Українських пісень вони також співають, але набагато менше. Іноді ці походи по селу можуть перетворитися на невеличке змагання. Якщо нареченій та нареченому потрібно зайти до одного й того ж будинку, то вони змагаються за те, хто перший завітає до хазяїв, але при цьому нареченим не можна перетинатися до самого вечора. За цим вже слідкують дружки та бояри, які постійно підтримують зв’язок між собою. В кінці наречений, так само як і наречена, заходить до будинку батьків майбутньої дружини, але там вже нічого не крадуть.
Після всіх подій наречений з боярами приєднується до нареченої з дружками на дискотеці, де вони продовжують свої танці, п’ють алкоголь та розважаються.
Протягом цього дня, поки молодь розважається по-своєму, старші, одружені та довірені жінки з обох сторін разом ліплять коровай для молодят. Паралельно вони п’ють за здоров’я молодих та співають українських пісень.
Весілля
Перший день весілля
Безпосередньо у день весілля наречена та наречений готуються окремо. В цьому їм допомагають дружки та бояри. Доволі часто всі із сильного похмілля, але впевнено можуть впоратися зі своїми завданнями. До нареченої навідується візажист та перукар, вона одягається у свою весільну сукню та очікує, поки до неї прийде наречений.
У нареченого ж в цей день дуже відповідальна роль – йому потрібно дістатися до своєї майбутньої дружини.
Дійти хоча б частини шляху до своєї нареченої майбутній чоловік має пішки (якщо вони з різних сіл чи містечок), або ж пройти повністю (якщо вони з одного села чи містечка). Робить він це в супроводженні своїх бояр, невеликого найманого оркестру, а також світилки – це маленька дівчина, віком до 18 років, яка дуже близька нареченому, це може бути його молодша сестра, або ж інша дівчинка, яка тим чи іншим чином стала близькою сім’ї нареченого.
Діставшись до будинку, майбутній чоловік проходить низку конкурсів. Наприклад, впізнати відбиток губ його нареченої з-поміж інших, назвати певну кількість причин, чому він її любить, або чому вона найкраща.
Після всього йде найважливіший іспит – викуп нареченої. Іноді це може перетворюватися на справжню боротьбу за тару, на якій лежать гроші, але все закінчується перемир’ям і наречений з нареченою направляються до РАЦСу та на фотосесію, або ж може бути прийняте рішення про виїзну церемонію, яку проводять на місці самого подальшого святкування.
Після офіційної частини вже чоловік та дружина святкують цей прекрасний день. На Житомирщині коло запрошених майже ніколи не буває меншим за сотню осіб. Гості розважаються, смачно їдять та танцюють, найближчі люди нової сім’ї вітають молодят. Молодик, який тісно пов’язаний з нареченими, обов’язково має викрасти туфельку нареченої та вимагати за неї викуп, а викрадення самої нареченої вже проводять старшіі жінки, за якими наречена і пішла б сама.
Сучасні тенденції диктують весіллям мати певну колірну гаму. В обраних кольорах під кінець весілля з’являються пляшки із шампанським, одягнені у костюми наречених, які можуть продати за шалені гроші, а продаж відбувається у формі аукціону.
Вечір закінчується звичними для весіллів речами. Спершу молодята танцюють свій перший танець. Після цього наречена кидає свій букет, який ловлять неодружені запрошені дівчата. Та, яка спіймає його, за українською символікою повинна наступною вийти заміж. Потім новоспечена свекруха знімає з дружини, яка противиться і не дається, фату, а потім одягає на неї хустину, як символ початку нового, спокійного, сімейного життя. Вже в хустині наречена танцює з дівчатами, що намагалися зловити букет, приставляючи до їх голів фату, благословляючи таким чином на майбутнє щасливе подружнє життя.
Потім настає черга нареченого. Він зубами знімає з ноги своєї дружини пов’язку, яку потім, подібно до весільного букета нареченої, кидає, але ловлять її вже молодики. Після цього чоловік омиває ноги своєї тещі горілкою та дарує їй взуття, яке вдягає їй на ноги прямо після того, як помив її ноги алкоголем.
Після всього цього нова сім’я ріже торт та коровай та дарує шматочки всім гостям, весілля починає затихати, а гості полишають місце святкування, залишаючи молодят наодинці.
Другий день весілля
На наступний день, названий другим днем весілля, молодята зі своїми найближчими, дружками та боярами йдуть до церкви, де відбувається таїнство вінчання.
Після церкви, вже не у святковому одязі коло найближчих відправляється до місця, де веселощі продовжуються з новими розвагами, які іноді можуть скидатися на дійства людей, які несповна розуму: обливання водою зі шланга, катання в тачках, переодягання чоловіків у жінок та вибігання на дорогу, щоб зупинити машини, в яких незнайомці мають привітати новоспечену сім’ю.
Їдять в цей день зазвичай пельмені та вареники.
