Весілля завжди вважалося одним із найяскравіших свят в Україні. Це свято докорінно відрізняється від усіх інших, адже то не ювілей і не хрестини та не новосілля. Здається саме тут розкривається українська душа. Це свято завжди було овіяне легендами і традиції святкування передаються з покоління у покоління. З кожним новим деякі фрагменти відпадають, як у “Т 1000” в фільмі “Термінатор”. Лише одна весільна традиція передається кожному наступному поколінню з молоком матері, а саме вживання алкоголю. Далі на zhytomyryanka.
Перед розбором традицій ХХ століття, закриємо питання про приміщення, де гуляли житомиряни. Існувало дві крайності, дешево і багато. Бюджетним варіантом завжди були приміщення, які виготовлялися власноруч, які в народі називали шалаш. В епоху відсутності ресторанів, дорогим варіантом були спортивні зали і столові навчальних закладів. Ближче до кінця ХХ століття в Житомирі почали відкриватися ресторани, щоправда, їх не було стільки, щоб надати приміщення для святкування тій кількості пар, які одружувалися щотижня. Першим і найвідомішим таким закладом був ресторан “Ялинка”. Щоб забронювати цей заклад для святкування, деякі батьки домовлялися за весілля в ті часи, коли діти ще ходили до школи.
А які традиції дійшли до нашого часу в нашому регіоні, а які залишилися в історії? Та варто пам’ятати, що обряди, які відбуваються на західній Україні, яка завжди була хранителем української культури докорінно відрізняються від нашого краю.
Коровай
Обряд, який живе й досі в наших краях. Проте, якщо порівнювати те, що відбувається зі святою хлібиною на весіллях на заході України, то на Житомирщині це просто дешева копія. Близько сотні років тому короваю на весіллях нашого краю приділяли багато уваги, а нині наявність хлібини на святі вже вважається щастям. В кінці ХХ століття обов’язковим правилом на святі було вручення короваю гостям саме молодятами. Час бере своє і велика частина сучасних весіль змінило схему вручення хліба за допомогою працівників ресторану, які роблять те, що в давнину виконували молоді.
Виїзна церемонія
В центральній і північній Україні проведення церемонії стало модним на початку 2010-х років. Цей момент не потрібно плутати з традицією, адже це просто звичайний і найдовший момент свята, який все більше роблять на українських святах.
Фактично, церемонія є аналогом процедури в РАЦСІ, але відмінність її полягає в тому, що тут ведучий і наречені виходять за рамки банальної церемонії, яку проводить жінка з текстом в руках, який щодня читає по кілька разів. В РАЦСІ завжди все відбувається просто і прямолінійно. На виїзній церемонії можна додати багато цікавих моментів, які пропонує ведучий і самі молодята, починаючи від індивідуальних пісень під час появи молодят, закінчуючи історією кохання, яку можна розповісти гостям дослівно, а можливо і зробити інтерпретацію, щоб вашим родичам було цікаво її слухати. Також, нерідко на церемонії молодята самі озвучують обітниці в присутності гостей, чого в стінах РАЦСУ вам точно не побачити. Зробіть і не пожалкуєте.
Перший танець
Одна із найдавніших традицій весілля в усьому світі. В перші роки її існування наречені обов’язково виконували вальс і намагалися показати якусь історію, адже танець це мова тіла. Згодом цей танець перетворився на банальність, яку більшість виконують не підготувавшись до нього і гості після першого столу спостерігають, як дві закохані людини виконують “медляк”. Відверто кажучи, таке можна переглянути в будь-якому нічному клубі та ще й з продовженням пристрасних обіймів після танцю, які плавно переходять в бурхливий викид афродизіаків прямо посеред танцювального майданчика.
Існує невеликий відсоток пар, які мають час найняти хореографа задля того, щоб гості ахнули від захвату. Та цей момент завжди був чи не самим головним упродовж свята і родичі завжди його чекають з нетерпінням.
Обжинки
99 відсотків сучасних пар не чули про таке слово, що вже казати про звичай. Древній обряд, який, на подив, виконується виключно на весіллях в селищах, або ж провінційних містечках. Побачити такий звичай на сучасних весіллях майже неможливо, але він є. З давніх-давен він мав різні варіації, але мотив був однаковий. Робили його лише в тих випадках, коли весільні батьки одружували або видавали заміж останню дитину в родині. Мета була подякувати батькам разом зі своїми рідними братами й сестрами. Батькам плелися вінки й одягалися на голову, а ось тут в різних місцях і в різні епохи відбувалося що завгодно, але не проте.
В сучасності цей звичай замінений простою подякою батькам, без вінків і всього іншого реквізиту. Сама ж вдячність відбувається в різних формах, будь-то прозою, а дехто завчасно знімає відео і так далі. Насправді, душевний і ліричний момент, який додає доброти на святі і в підсумку у майбутньому в кожній сім’ї.
Хлопчик, дівчинка?
Достеменно невідомо, в які часи з’явився цей звичай, але відомо, що активно цей момент залучали на святах з середини ХХ століття.
Загалом можна сказати, що це одне з перших легалізованих казино в Україні, яке точно не повертає грошей людям на весіллі. Чому легалізоване? Адже на очах в десятків людей збираються кошти, або ж ставляться ставки на народження майбутньої дитини. Здебільшого ставки не проходять і гроші ніхто не повертає, а було б досить добре мати таку традицію. Донині ця традиція успішно живе і здається ще буде довго існувати, особливо у родин, які мають на меті трошки підзаробити грошей на своєму святі.
Зняття підв’язки
Інтерпретація звичаю кидання букета нареченою. Кінець ХХ століття, саме з тих часів почали робити на святах цей, дещо хтивий звичай. Відверто кажучи, найбільше задоволення отримує лише наречений, коли відправляється туди, де може бути лише він і акушери. Якщо молодий дуже швидкий і кмітливий хлопець, то задоволення може й наречена отримати, але таких випадків поки не зафіксовано. Наречений знімає підв’язку з ноги молодої та кидає її неодруженим хлопцям. Хто її зловить, за легендою стає щасливим наступником нареченого, але так відбувається напрочуд рідко.
Букет молодої
Один з небагатьох звичаїв, який існує в багатьох країнах світу і певне він буде існувати в Україні ще багато років. Наречена кидає свій весільний букет незаміжнім дівчатам і та хто виявиться найспритнішою також мала вийти заміж наступною. Але це не більш ніж легенда. З недавніх часів дівчата почали кидати не оригінальний букет, а дублер, який виготовлено з пластмаси, або живих квітів. Вимога до дублера, щоб він мав не такий файний вигляд, як оригінальний. Існує декілька версій появи дублера. Перша, що дівчина яка його зловила, їй наречена віддає свій живий букет, цілий і неушкоджений, адже нерідко красуні його розривають. Друга, що не всі наречені бажають розлучатися зі справжнім букетом, адже коштує він чималих грошей.
Зняття фати, або завивання
Найзаплутаніший момент, що стосується легенди цього звичаю. Адже всім відома лише “вершина айсберга”. Коли хустина одягається на голову, наречена стає дружиною і жінкою. Дивимося правді у вічі, жінкою вона стала ще до весілля і всі про це здогадуються. А ще кілька століть назад так воно і було, та не в Україні. Батьківщиною цього обряду є сусідня нам Молдова. Десятки версій існують, чому наречена носить фату і щоб не будити скептиків, закриємо тему. Ця сторінка свята в Україні прекрасно прижилася і навряд зникне так само швидко. Багато хто з гостей плаче в цей момент і чому, поки невідомо. Можливо на фоні вжитого алкоголю, лірики і з’являються ті самі сльози. А можливо під кінець свята, коли і відбувається зняття фати, гості починають усвідомлювати скільки грошей поклали в конверт, а отримали банальне свято, і починають плакати на цьому фоні. Але то вже інша історія.
Житомирщина завжди намагається йти в ногу з часом в сфері святкування весіль. Деякі звичаї з плином часу, як би того не хотілося декому, відійдуть в минуле і все менше ми спостерігатимемо нашу культуру на українських весіллях. Натомість випадки весіль, де в залі сотні стільців для гостей і столів літерою “П” буде все менше. Але того вимагатиме час і наш край вміє підлаштовуватися під сучасні вимоги зі збереженням нашої культури.
