Традиційний народний одяг є однією зі складових культурної спадщини українців. В ньому відображалися особливості виробничої діяльності, смаки та вподобання. Житомирянка Інфо розповість більше про вбрання, характерне для жителів Житомирщини.
Натільний одяг
Сорочка — це один з найдавніших видів чоловічого та жіночого одягу. Якщо говорити саме про відрізок часу кінця ХІХ — першої половини ХХ століття, то сорочки в ті часи виготовляли з вибіленого домотканого полотна. Це цікава для сучасників процедура, адже проходила в декілька етапів:
- спочатку сорочку ткали;
- далі виріб парили за допомогою окропу;
- після цього сорочку прачем били, відбілювали;
- кінцевим етапом було прання в річці.
Тож даний елемент мав пройти чимало етапів, поки не опинився на тілі жінок та чоловіків.
Наприкінці ХІХ століття поширення набула інша тканина — фабричне полотно, яке ще називали «перкаль». Матеріал слугував для пошиття сорочок, рукавів. Сорочки такого плану були досить популярні на теренах Житомирщини.
Наприклад, суцільно-кроєні сорочки з поликами, або «полотнянки» були притаманні для всіх містян Правобережного Полісся. В ті часи сорочки почали оздоблювати за допомогою прямокутних плечових вставок, а верх — за допомогою вишивки та мережива.
Декорування жіночих сорочок
Їм приділяли особливу увагу, одразу видніють акценти — спільні для всього Житомирського краю:
- відрізнялися «шляхетські» та «мужицькі» сорочки. У першому випадку оздоблювали низ рукава за допомогою смужки (її ткали за допомогою перебійної техніки);
- за декоруванням сорочки Житомирщини були схожі на натільні вироби Рівненської, Волинської областей, є спільні риси з литовськими сорочками;
- з початку ХХ століття сорочки почали прикрашати за допомогою вишивки, а саме хрестиком. На рукавах, маніжку, наплічниках можна було побачити яскравий орнамент;
- низ наплічників, як і верхню частину рукавів, було прийнято оздоблювати за допомогою вертикальних закладок, дрібних зборок.
Трансформація натільних сорочок
Починаючи з 30-х років ХХ століття жителі Житомирщини почали носити сорочку-«ґестку», але вже без коміра. Виріб характеризувався присутністю квадратного навколошийного вирізу, а в якості прикрас використовувався рослинний орнамент. З приводу останнього хотілось би розповісти більше.
Такого роду орнамент називали «українка», він був повністю вишитим. Таким чином, оброблялася зона рукавів, наплічників, маніжки (нагрудної вставки в одязі чоловіків та жінок).
Нижню частину жіночої сорочки (подолок, який мав вигляд спідниці) оздоблювали за допомогою орнаментальної тканої смужки. Це було характерним для Середнього Полісся, причому не мало значення, який це був одяг: буденний чи святковий.
Поясний одяг
Це один з найдавніших типів поясного одягу — запаска. Вона мали прямокутну форму, однопілкові по крою запаски виготовляли з вовни, а кріпили за допомогою «торочок», тобто пришитих зав’язок.
Жінки не обмежувалися однотонним та стриманим дизайном, запаски в ті часи було прийнято оздоблювати за допомогою орнаментних смужок. В історичних згадках це описують, порівнюючи з килимом. Запаску завжди носили разом з вовняною спідницею-літником.
Фартух
Крім запаски, варто виділити ще одну складову жіночого костюму — фартух. Спочатку для виготовлення виробу використовували шерсть. Вже згодом з’явилися фартухи з фабричної тканини, домотканого полотна.
Орнамент, котрим оздоблювали виріб самостійно жінки Житомирщини, мав наступний вигляд:
- дві або ж три чорно-червоні горизонтальні смужки;
- можна було побачити геометричні, геометризовані орнаменти. Яскравими прикладами є ланцюжок, повна кветка, ромб усередину та інші типи;
- з середини ХІХ століття фартухи стали різнокольоровими, оздоблювалися однією або двома чорними смужками оксамиту. В поєднанні з нашитим на них мереживом це виглядало досить автентично.
Спідниця
Для її виготовлення використовували домоткану льняну та вовняну тканину. Якщо була можливість використовувати куплений матеріал, то це був сатин, ситець або атлас. Буденні спідниці жінок Житомирського краю були здебільшого чорного кольору.
Трохи згодом літники червоного кольору ткали поперечними, поздовжніми смужками в клітинку. Часто для даних цілей використовували різнокольорові смужки. Якщо перший варіант підходив для повсякденного використання, то вже спідниці останнього крою жінки одягали, коли збиралися до церкви. При цьому в нижній частині такої спідниці видно було оздоблення — чорну смужку плисової тканини.
Характерними для другої половини ХІХ століття були такі типи спідниць.
- Широкі з оборками, котрі ще називали «фальбонами». Такий виріб вказував на те, що панянка мала відношення до шляхти. Оборки — це далеко не єдине оздоблення спідниць. Для даних цілей використовували також чорне мереживо, смугастий оксамит.
- Спідниці з пришитим в районі талії поясом.
Нагрудний жіночий одяг
Жінки на початку ХХ століття носили блузки — «кошулі» з чорної тканини, з квітками. Крій відрізнявся присутністю коміру, котрий щільно прилягав до стану жінки. Особливим був крій ще й тим, що підкреслював тим самим, наскільки пишною була спідниця.
Блузка застібувалася за допомогою скляних ґудзиків. Були варіанти пошиву без попереднього розрізу, тобто закритого типу.
Верхній жіночий одяг
- Традиційним виробом була свита. Елемент верхнього одягу носили в холодну погоду, в морози. Свита була характерною для кінця ХІХ – на початку ХХ століття.
- Каптан. Жіноча місцева шляхта, наприклад, обирала атласні вироби чорного, зеленого та червоного кольорів. Найбільш поширеним вважали виріб з прямою спиною та широким коміром. На талії були складочки. В якості декору для нижньої частини рукава використовували оксамит зеленого та чорного кольорів. Каптан — це виріб, котрий купували, відповідно, далеко не всі українці в ті часи могли собі це дозволити.
- Альтернативою каптану була вишита заполоччю свита.
- Згодом каптани замінили інші види жіночого верхнього одягу — капоти та капотки. Перший варіант характеризувався довжиною нижче поясу, приталеним силуетом спереду, а позаду з розширеними складками. Вироби виготовляли з фабричних тканин: шерсті, сатину, атласу. Капотки — це вироби для легких, сонячних днів без утепленої підкладки.
Головні жіночі убори
Основним убором для українських жінок тих часів була хустка. На Житомирщині використовували також намітку. Відрізнялися способи зав’язування хустинки, все залежало від території.
Взуття
Звичним, повсякденним взуттям як для жінок, так і для чоловіків в ті часи були липові постоли прямого плетіння. До того ж цікавим є той факт, що плетене з лика дерев взуття набагато довше користувалося популярністю саме на території Полісся, особливо, якщо порівнювати з іншими українськими територіями.
Ще один варіант взуття — чуні або резинові калоші від місцевих майстрів. Вони були важкими, їх взували на шерстяні валянки. Влітку жителі Житомирщини вдягали чуні на босу ногу.
Починаючи з другої половини ХІХ заможні представники околичної шляхти ходили в шкіряному взутті, жінки ходили в жовтих та червоних чоботях.
Тож ось таким був образ української жінки з Житомирщини наприкінці ХІХ — в першій половині ХХ століття.
