Історично склалося так, що ще за часів Київської Русі дівчата розділяли волосся на дві частини та розпускали його. Це явище стало винятком в кінці XIX — на початку XX ст., традиції змінилися, про що варто дізнатися більше.
Українські незаміжні дівчата носили одну косу, або заплітали дві. В той же час заміжні жінки обов’язково покривали голову. Тому на старих фото одразу може визначити кожний, які дівчата заміжні, а які ще шукають свого обранця. Житомирянка Інфо розповість більше про зачіски минулих століть, поділиться популярними варіантами на теренах Житомирщини.
Українські традиції: що означали заплетені коси?
Така зачіска в першу чергу вказувала на чесність дівчини та її вроду. Вже після заміжжя було прийнято обрізати довгі коси та ховати під хустинкою, очіпком, наприклад.
Українські дівчата ще з юних років починали піклуватися про своє волосся, котре завжди асоціювалося з дівочою красою. А ось декілька цікавих українських традицій.
- В новонароджену купель клали гребінець. За повір’ям це допомагало волоссю бути густим та довгим.
- В перший День Народження дівчинку стригли. Хрещений перед стрижкою говорив особливі слова — свого роду побажання. Острижене волосся було прийнято одразу спалювати, але одне пасмо залишали на згадку.
- Стрижка в перший День Народження дівчинки була фактично єдиною до весілля. Виняток — кінчики, але суворе правило забороняло це робити самій молодій.
- Матусі ополіскували волосся доньки любистком, пахучими травами, корінням аїру, адже це був справжній скарб, котрий прийнято було берегти з народження.
- В 5-6 років (одні джерела вказують 5, інші — 6 років) відбувалися перші заплітини. Це обряд, в якому хрещена мама вперше заплітала похресниці коси. Це особлива процедура, адже волосся заплітали навхрест з чотирьох боків. При цьому хрещена промовляла слова-побажання, котрі б допомогли в майбутньому дівчині знайти хорошого парубка.
Топ-зачісок житомирянок
Для дівчат Житомирщини була характерна зачіска заплетення коси учетверо (батіжок).
- Розчесане волосся, прикрашене стрічками. Така зачіска була характерна для маленьких дівчаток, котрим ще не виповнилося 5-6 років.
- Заплетені коси. В звичайні дні голову дівчини прикрашав віночок або польові квіти. Це був досить поширений звичай, котрий добре характеризував вираз «квітчатися». Квіти навколо голови в заплетеному волоссі створювали враження одягнутого вінка.
- Святкові зачіски. Це одна або дві коси, прикрашені стрічками та дукатами. Такі зачіски називали «кісники», «уплітками», «биндиками».
Дівочі головні прикраси
Дівочі вінки, стрічки характеризувалися небувалим різноманіттям та яскравістю. Особливо це прослідковувалося в день весілля. При цьому маківка завжди була відкритою, тому і прикраси мали вінкоподібний вигляд. Виділяли такі різновиди вінків:
- звиті вінки. Вони відрізнялися в кожному регіоні, на одних територіях поступово зменшувалася кількість квіток, на Житомирщині — збільшувалася. Акцент завжди був спереду, це могли бути живі квіти (мак, чорнобривці, барвінок) або штучні (паперові, воскові) квіти. В якості прикрас українські дівчата використовували сусальне золото або ж розфарбоване пташине пір’я;
- вінки площинні, котрі виготовляли на твердій основі циліндричної форми, часто обтягнутої шовковою тканиною. На поверхню нашивали різнокольорові стрічки вузеньким швом, зібрані в дрібні складки.
- вінки-шнури. Вони виглядали як тоненька, але яскрава стрічка, котра стримувала розпущене волосся. На Житомирщині, наприклад, було прийнято робити на ній нашив ще однією тканиною. Таким чином, складалося враження, що на голові дівчини віночок.
Ще одна цікава традиція дівчат тих часів. Якщо в будні дні ідеальною зачіскою була «гладка голівка», то на свята вони прикрашали свої доглянуті та довгі коси за допомогою квітів або дрібного пір’я, котре попередньо вмочували в розтоплений віск. На їх поверхні можна було побачити шовкові стрічки, опущені на плечі.
Дівочі головні убори відрізнялися конструкцією та матеріалом, формою та використаною технікою. Але кожний юнак з Житомирщини точно міг відрізнити, де заміжня дівчина, а де та, до якої можна залицятися. До речі за останніх. Парубки за звичаєм щонайменше тричі на рік мали дарувати своїй дівчині кольорові шовкові стрічки.
Напередодні весілля
Народні пісні добре описують традиційний ритуал. Дівчина розчісує косу та прощається з нею, як і з дитинством та дівоцтвом. Молода готується сховати її під фату. Старший брат мав розплести косу, це був справжній ритуал, що символізував перехід до дорослого життя.
Жіночі головні прикраси
Різниця дійсно була помітною. Традиційно наприкінці XIX — на початку XX ст. заплетені коси зав’язували в жгут, звивали клубок в районі потилиці. На Житомирщині жіноча зачіска зводилася до простого закручування волосся в вузол. Яскравих кольорів було в рази менше, серед головних прикрас заміжні жінки використовували хустки, намітки, кибалку (кільце для зачіски). Проте молоді заміжні жінки знаходили спосіб продемонструвати одне-два пасма волосся, кучерики, наприклад.
Тяжким гріхом для заміжньої жінки вважалося «засвітити волосся». Це давній термін, котрий означав ходіння з непокритою головою. За народними повір’ями, така заміжня жінка накликала хвороби, пошесті, неврожай не лише на власну родину, але й на сусідів. Саме тому, якщо люди бачили таке, жінка відчувала максимальний осуд в свій бік.
Прикраси заміжніх жінок
- Кибалка або луб’яне кільце для зачіски. Жінка розділяла волосся на дві частини, кожну скручуючи в жгут. Поверх кибалки накладали очіпок з наміткою чи хусткою.
- Намітка представляла собою прямокутний платок для голови. На Житомирщині містяни знали старовинний вид головного убору під іншою назвою — завивало. Частіше за все це була лляна (рідше — конопляна) тканина до 5 метрів, шириною до 50 см.
- Ще один головний убір заміжньої жінки — очіпок, котрий до того ж був обов’язковим. Його шили з парчі та шовку, використовуючи підкладку. Виділяли зразки, прикрашені вишивкою.
- Не можна оминути без уваги широко розповсюджену по всій Україні хустку. В залежності від регіону відрізнялися способи пов’язування хустин. Для прикладу, для дівчат з Житомирщини характерним було пов’язування під підборіддям, а кінці — на маківці.
- Цікавою є традиція, характерна для всієї України кінця XIX — на початку XX ст.. Мова йде про покривання голови заміжньої жінки за допомогою полотнища тканини — убруса. З часом виріб перетворився на різні форми традиційного жіночого вбрання. Можна виділити прямокутний та квадратний виріб, який також пов’язувати багатьма способами.
Зачіски українських дівчат та жінок
В заплетеному волоссі є точно якась магія, особливо тоді, коли додати українську музику та традиційне вбрання. Таким чином, кожна відчуває тяжіння до предків та їх культури. Для українок заплетене волосся — сакральна зачіска, котра уособлює вроду та цноту, честь.
Українські дівчата та жінки — прекрасні в будь-яке століття. Як незаміжні, так і заміжні — мали бажання підкреслити свою природну вроду завдяки зачіскам та додатковим аксесуарам. І це в них чудово виходило. Це якнайкраще демонструють фото з красивими зачісками дівчат та жінок тих часів, представлені в музеї Івана Гончара.
