На її честь названо вулиці в кожному місті чи селищі в Україні, до її творів звертаються театри по всій Україні, знімають фільми та ставлять спектаклі, її творчість вивчають у школах, хоч і досить поверхнево. Леся Українка прожила недовго (42 роки), але залишила по собі неоціненні надбання у літературі, мистецтві та в становленні української ідентичності. Далі на zhytomyryanka.
Більшість знає про Лесю Петрівну Косач (справжнє ім’я поетеси) більш узагальнену інформацію – вона стала автором відомої п’єси у віршах “Лісова пісня”, важко хворіла на сухоти та мала невзаємне кохання до Сергія Мержинського. Але якщо пірнати глибше у її життя, читаючи її листи-одкровення, занурювшись у глибини душі, у становлення її як особистості, то починаєш розуміти, що такі як Леся Українка, народжуються лиш раз в століття.
Інтелігентне дитинство маленької геніальної дівчинки
В Новоград-Волинському, що на Житомирщині, 25 лютого 1871 року в заможній родині народилася Лариса Косач. Сім’я Косачів була інтелігентною та високоосвіченою, її мати, Ольга Драгоманова-Косач (Олена Пчілка) – відома українська письменниця, яка була затятою націоналісткою, а її батько Петро Косач був заможним землевласником, який у вільний час захоплювався літературою та живописом.
Після народження Лесі, у її мами виявили важку анемію, що змусило її поїхати на лікування в Європу. А малесенькою донечкою, і старшим на один рік, братом Михайлом, з любов’ю опікувався тато.
У родині загалом народилося шість дітей, які від малих літ були привчені до навчання вдома, діти читали багато книг, вивчали різні мови, навчалися за спеціальною освітньою програмою, яка була принципово написана українською мовою.
Найближчим та найкращим Лесеним другом став її старший брат Михайлик. Вони навіть мали особливе прізвисько у родині – “Мишолосіє”.
Вони хвостиком ходили один за одним. Рідна мама ніколи не вирізняла Лесю поміж інших дітей, вважаючи її звичайною дівчинкою, до того ж вона недолюблювала її непокірність та дуже вольовий характер. Хоч ці риси були притаманні й самій Олені Пчілці. Можливо, це була основна причина їх важкого спілкування та нерозуміння одна одної.
Маленька Леся – дитина індиго?
Перші книги Леся навчилася читати у чотири роки, а в п’ять – почала писати свої перші драматичні роботи, а у дев’ять – написала свою першу поезію “Надія”, яку присвятила улюбленій тітці Олені Косач, яка перебувала у засланні.
У десять років на Лесю чекало перше важке випробування, у неї діагностували туберкульоз кісток. Маленька дівчинка протягом довгих місяців лежала, бо її руки та нога були повністю загіпсовані. Лишень можна уявити емоційний стан Лесі, яка була прикута до ліжка, хоч до цього товаришувала з сільськими дітьми, бігала до лісу, купалася в озері, зустрічала череду.
Внаслідок важкої хвороби з однієї руки видалили частину кістки, якщо уважно дивитися на Лесині фотографії, можна прослідкувати, що одну руку вона постійно намагалася заховати. Але найбільшим смутком стало те, що Леся назавжди попрощалася з музичною кар’єрою, хоч і дуже талановито грала на фортепіано, мала досконалий слух та хист до музики. До гри на музичному інструменті, її надихнула улюблена тітка, а з часом Леся Українка вчилася грати під керівництвом дружини Миколи Лисенка – Ольги О’коннор, українки ірландського походження. Її гра на фортепіано зачаровувала кожного, хоч і недовгий час.
Геніальна Леся самостійно вивчила більше десяти мов. Відмінно володіла французькою, німецькою, італійською, англійською, польською, болгарською, латиною та давньогрецькою. Завжди наголошувала, що гірше говорить російською, аніж французькою.
Ще зовсім юною відчула той поклик душі – писати, і саме забороненою українською мовою. Попри тотальну цензуру російських царів.
З 12-ти років твори юної письменниці почали друкувати у газетах, а у 13-ть років вона гордо підписувалась вже під новим ім’ям Леся Українка. Свій псевдонім, за однією з версій, Лариса Косач підхопила в свого дядька Михайла Драгоманова, який позначав себе – “Українець”.
Леся любила малювати, що і дуже вдало виходило у неї. Вона стала першою жінкою-мариністкою (малювала море) в українському образотворчому мистецтві. На жаль, збереглася лише одна її картина “Мати і дитина”.
У дев’ятнадцять років поетеса активно почала перекладацьку діяльність. У її доробку переклади творів Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гюго, Гомера та інших письменників.
Усім відома цитата “Талановита людина – талановита в усьому”, цілком описує геніальну поетесу, письменницю, драматургиню, перекладачку Лесю Українку.
Від невзаємного кохання до милого і коханого Кльоні
Справжнє кохання вперше сколихнуло серце письменниці у 26 років. У сонячній Ялті Леся зустріла білоруського журналіста Сергія Мержинського, який також довго боровся із туберкульозом. До безтями закохана Леся поїхала доглядати за смертельно хворим чоловіком, хоча її батьки були категорично проти такого рішення. Леся не послухалась, і невдовзі молодий чоловік помер на її руках. Впродовж цього часу Сергій так і не відповів Лесі взаємним коханням, і перед смертю попросив її, аби вона піклувалася за іншу жінку, яку він палко любив. Вкотре вражає міцність та сила волі, якою володіла ця тендітна молода жінка.
Увесь біль від втрати, усі емоції та переживання лягли в основу поеми “Одержима”.
“Мати досить ревностно ставилася до всіх чоловіків, які показувалися біля Лесі Українки. Вона ніби охороняла її, а з іншого – боялася її втратити”, розповідає Ірина Щукіна, завідувачка музею ім. Лесі Українки.
У 36 років Леся Українка бере церковний шлюб з відомим музикознавцем, фольклористом Климентом Квіткою. На весіллі не було ані батьків, ані інших рідних людей, лише свідки, молодята та священник. Матір і цього разу була проти цього шлюбу, бо вважала що Климент одружується на достатку сім’ї Косач-Драгоманових.
До того ж чоловік був молодший на дев’ять років за кохану, хворів на туберкульоз та мав скромні умови проживання. Не довго розмірковуючи, Леся відмовляється від усіх своїх статків і починає життя з Климентом Квіткою, якого любо називає Кльоня або Квіточка.
…і тепер уже “Квіточка” зовсім не може без когось жити та і хтось близько до того. Чи то зле, чи то добре, то кожний може собі думати як хоче, але вже воно так.
Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше нарізно один від одного і якнайбільше помагати один одному, – се головне в наших відносинах, а все решта другорядне.
Леся Українка. Лист до Ольги Кобилянської.
Спільне захоплення музикою зблизило їх ще більше. Леся отримувала колосальне задоволення, слухаючи як Кльоня грає на фортепіано.
Самопочуття Лесі стало гірше, хвороба давала про себе знати. Щоб мати гроші на лікування за кордоном, Климент почав розпродавати усе своє майно. Лікувалася його дружина в клініках Німеччини, Угорщини, Італії, Єгипту, були на Кавказі та в Криму.
Ці поїздки сприятливо впливали не лише на фізичний стан, але і дарували інше бачення світу, підкріплюючись різними емоціями та почуттями, з яких згодом писалися нові незрівнянні доробки письменниці.
Леся обожнювала природній навколишній світ, ходити до лісу, саджати квіти. Її дивовижний твір про природу “Лісова пісня” був написаний за 12 днів до того, як вона пішла до іншого світу. Після смерті дружини Климент лишився вдівцем до кінця свого життя, повністю присвятивши себе роботі.
Про неоднозначний зв’язок з Ольгою Кобилянською
Леся Українка дуже близько товаришувала з Ольгою Кобилянською, у їх листуванні часто простежується оголена відвертість душі. Сучасники їх характеризували так – говорили душами без слів.
В сучасному суспільстві є припущення деяких дослідників, що вони мали значно глибший зв’язок. Проте правдивість цих гіпотез досить сумнівна.
Леся Українка і Ольга Кобилянська – одні з перших українських феміністок у найправильнішому сенсі цього слова. Обидві твердо заявляли, що жінки самі мають обирати свій шлях, бути вільними у поглядах та своєму виборі, самодостатніми, гідними та незалежними.
Остання поява Лесі Українки на Батьківщині
Виснажена хворобою, Леся померла у 1913 році в далекому грузинському селищі Сурамі. На її прощання у Києві зібралося багато люду під нещадним наглядом кінної поліції. Тогочасна влада боялася виникнення національного маршу в пам’ять однієї з найбільш проукраїнських активісток.
Біля Байкового кладовища труну несли шість найближчих подруг геніальної письменниці. Ще одна цікава особливість, адже це був своєрідний феміністський марш того часу.
Свого часу Іван Франко назвав Лесю “єдиним мужчиною нашого письменства”. Такі слова звучать досить дивно, якщо вони адресовані гарній, талановитій молодій жінці. Хоча маємо припущення, що вкладав у цей зміст Іван Франко силу незламного проукраїнського характеру, стійкості духу, моральної витримки та геніальності у всьому, до чого була дотична Леся Українка.
