Одруження для більшості з людей є важливою та захопливою життєвою подією, і навіть слово “весілля” наштовхує на думку про щось радісне та позитивне. Народна весільна обрядовість українців увібрала в себе досвід поколінь, і у звичаях можна відстежити світогляд, звички та культуру. Про особливості весільної обрядовості на Житомирщині розповість Міщанка.
Весілля на Житомирщині: тривалість, етапи
На Житомирщині процес одруження розпочинався з моменту випікання весільного короваю та завершувався, коли молодята за його допомогою визначали, хто буде головний у родині. Переважно весілля починали святкувати з неділі та завершували гуляння у понеділок посеред дня. Втім, не було виключено й те, що весілля могли розпочати святкувати у п’ятницю або ж суботу та розтягнути його відзначення на кілька днів або ж цілий тиждень, роблячи певні паузи між циклами обрядів, аби трохи перепочити. Переважно весілля тривалістю у кілька днів було розповсюджене серед заможних мешканців Житомирщини, більша ж частина намагалася вкластися у більш короткий термін.
У деяких населених пунктах існувала традиція переодягання у другий день весілля під вечір, а потім ходіння від молодого до молодої з метою частування. Зокрема, найрозповсюдженіші варіанти переодягань – у циган, у діда, у бабу, або ж у молодого.
Поширеним був обряд вшановування батьків, якщо вони віддали заміж останню доньку або ж одружили останнього сина. Таким батькам плели вінки, саджали їх на покуті та потім возили селом.
У весільній обрядовості існував і такий елемент, який називався “потрусини”, або ж “гості”. Його мета полягала у запрошенні найближчих родичів до батьків молодят.
Третій день весілля зазвичай відзначався молотінням жита у домівці чоловіка та дружини. Цей обряд передбачав перевдягання у сіяча та молотаря й різноманітні жарти.
Завершальний обряд поствесільного етапу – так звані “пироги”. Полягав він у тому, що, коли минав тиждень або ж два після весілля, батьки чоловіка спільно із близькими родичами та самими молодими вирушали до домівки батьків дружини з метою подякувати за невістку. Аби виконати цей обряд, матір молодого випікала сім пирогів, які несли до сватів.
Три частини весільного обряду на Житомирщині
Весільна обрядовість на Житомирщині мала три етапи: підготовка до весілля, саме весілля та післявесільний період.
Визначальні моменти передвесільного обряду – сватання й заручини. Вони передбачали домовленості батьків молодої та молодого щодо шлюбу їхніх дітей та обговорення таких пунктів як час весілля, бюджет святкування, приданого. Зазвичай свататися до молодої йшло троє – п’ятеро сватів, обов’язково брали з собою хліб, який клали у рушник з полотна. Для сватання брали неодмінно такий атрибут як “кий”, який символізував надані їм повноваження. Обряд сватання завершувався обміном хлібинами та частуванням сватів і означав те, що дівчина засватана.
Наступний традиційний обряд передвесільного етапу – заручини. Вони передбачали урочистість та залучення до процесу родичів молодят, самих хлопця та дівчину, що вступали у шлюб та супроводжувалися обрядовими співами. Відбувалося благословення молодих хлібом, далі ж вони бралися за рушник та сідали на покуті, біля ікон.
Розповсюдженим весільним обрядом на Житомирщині було завивання дівчини, яка виходила заміж, в молодицю. Він полягав в тому, що молода сідала на подушку, її матір знімала з неї весільний віночок, скроплювала голову водою, посипала її житнім зерном та тричі благословляла. Після цього родички нареченої, які були заміжні, одягали їй весільну хустку та завивали її під молодицю, що символізувало прийняття її до своєї спільноти.
Післявесільний етап характеризувався відвідинами батьками чоловіка батька та матері дружини з метою подякувати за невістку. Відбувалося це переважно через тиждень після весілля.