Якими вони були колись? Адже нам відомі головні убори дівчат та жінок нашого століття, а що було раніше? Житомирянка розповість про це, не забувши і про весільні головні убори дівчат.
Регіональні відмінності
Дійсно в комплектах традиційного одягу та головних уборів українців в залежності від регіонів спостерігалися відмінності. На жителів Житомирщини впливали географічне положення, а саме ліси, болота, відірваність від великих промислових центрів. Якщо розглядати позитивні сторони такого місцезнаходження, то це вплинуло на консервативність містян, їх культури, побуду. Цікаво, що це спостерігалося набагато довше, ніж в інших областях.
Жіночі головні убори характеризували:
- вік українки;
- сімейний стан;
- майновий стан.
Дівочі головні убори
Доречно розповісти, що дівочі та жіночі головні убори суттєво відрізнялися. Для перших виробів характерною рисою була різнобарвність. Наприклад, справжнім багатством кольорів відрізнялися весільні головні убори, а маківка завжди була відкритою. Такий убір нагадував вінок, вироби розділяли на наступні варіанти.
- Вінки-шнури. Це тоненька яскрава стрічка, котру пов’язували навкруги голови. Ззаду її скріплювали для того, щоб зібрати волосся. В кожному регіоні були свої особливості, наприклад, на Житомирщині та Київщині нашивали в дрібні складки різнокольорову тканину. Це якнайкраще імітувало віночок.
- Площинний тип вінка. Виріб виготовляли на твердій основі, яка набувала циліндричної форми. Часто для даних цілей використовували картон. Найпопулярнішим варіантом була обтягнена тканиною основа, на яку прикріплювали квіти.
- Дівочі головні убори і надалі розвивалися, найскладнішими вважають звиті вінки.
- Дівчата носили пов’язки — зафіксовані на каркасі яскраві шерстяні платки різного кольору.
- Ще один дівочий головний убір — лопатушка. Назва головного убору цікава та незвична. Це окремі круглі звиви, котрі закладалися в дрібні складки тканини чи стрічок різного кольору, прикріплювалися до твердої основи. Виріб був більш розповсюджений на Полтаві, на території Житомирщини зустрічався вкрай рідко.
- Латунні пластинки з орнаментом, котрі спадали на чоло та нагадували головні прикраси Київської Русі, називали чільцями.
Головні убори заміжніх жінок
Вони характеризувалися більшою стриманістю, суттєво відрізнялися від дівочих. Жінки не могли заплітати коси, як раніше, розділюючи волосся на дві частини. Вони збирали його та затягувати в жгут, звивали клубок пласкої форми на потилиці.
Ще один варіант — просте закручування волосся в вузол та підтикання в один з обраних жінкою головних уборів.
Варто розглянути, які головні убори носили українські жінки раніше.
- Обов’язковим убором для заміжніх жінок був очіпок. Виріб шили на зразок шапки (твердий), з таких матеріалів, як парча з шовком. Чепець (це ще одна його назва) був на підкладці, іноді його утеплювали. Серед оздоблення виділяли хіба що виразну вишивку. М’який очіпок можна було одягати під твердий чепак або під платове вбрання.
- Убрус. До кінця 19 століття заміжні жінки по території всієї України, Житомирщини в тому числі, покривали голову полотнищем тканини. Згодом цей звичай трансформувався в різні форми жіночого вбрання.
- Розповсюдженим головним убором жінок була хустина. На території Житомирщини було прийнято пов’язувати її під підборіддям, кінці при цьому зав’язуючи на маківці.
Традиційні головні убори Житомирщини
Дослідник Д. П. Делафріз зазначав, що складовою частиною дівочого убору були квіти. Якщо мова йшла про літо, тоді це були живі квіти, взимку українки використовували штучні паперові вироби, доповнюючи експозицію зеленим барвінком та червоними ягодами калини.
Цікаво є і те, що за словами дослідника, на Житомирщині частіше можна було зустріти не вінки з квітів, а червону вовняну стрічку, якою українські красуні пов’язували чоло.
Демонструють головні убори українців 19 століття твори, а також ілюстрації робіт Т. Г. Шевченка. На малюнках львівського архітектора та художника Юрія Глоговського також можна прослідкувати зміни в одязі та головних уборах українців. В нього вийшло якнайкраще передати різноманітність, колорит, автентичність.
Зачіски і убір голови на Житомирщині: цікаві факти
- Йдучи до праці (кожного дня, адже всім відомо, наскільки українці працьовиті), дівчата заплітали волосся в тугу косу, а наприкінці додавали червону гарасівку.
- На голові дівчат знаходилася хустина, частіше за все червоного кольору.
- Збираючись до церкви або у гості, дівчата пов’язували дві коси, укладали навколо голови, не забувши обв’язати все широкою червоною стрічкою.
- Дружки наспівуючи під час весілля розчісували молодій коси, після чого надягали чепець і намітку. Це звичай, котрий означав те, що дівчина стала молодицею.
- Під час роботи в домі, займаючись домашніми справами, жінка одягала чепець. Виходячи з садиби, обов’язково додавала хустку.
Старші жінки носили ткані, прямокутні хустки з доморобного полотна. Вони мали червоні, жовті, сині смуги. Це могли бути вовняні квітчаті хустки — салісовки. Українки Полісся іноді носили білі вишиті хустки, та це більше характерне для територій Східного Полісся поблизу Білорусії.
Очіпок та намітка
Даний головний убір набув поширення ще з 19 століття. Та найдавнішим жіночим убором вважають намітку зі складним завієм. Можливо, саме тому згодом українки і припинили використовувати його, замінивши більш простими виробами.
Очіпки характеризувалися наступним:
- були різної форми;
- їх зовнішній вигляд нагадував головний убір бояринь, наприклад;
- щоб очіпок зберігав форму, українки робили спеціальну підставку з полотна.
Варто розповісти і про намітку. Даний виріб вважають старовинним, святковим убором молодиці або ж жінки старшого віку. Вузьким полотнищем (1,5-3,5 м) з льону, конопляної чи шовковистої тканини покривали голову.
Вперше намітку пов’язували молодій дівчині на весіллі. Згодом, даний головний убір вийшов з ужитку. Досить точно описує пов’язання намітки в с. Озеряни поблизу Житомира Юрій Павлович, передавши записи в 40-их рр. дослідниці народного мистецтва Стефанії Пушкар.
Особливості прикрас українських жінок
Жінки в буденні дні майже не носили прикрас. Проте в святкові дні та й під час відвідування церкви можна було побачити дівчат та жінок з великою кількістю прикрас. Вартість виробів, їх якість якнайкраще характеризували достаток сімейства.
Якщо ж говорити про традиційні прикраси, то це було намисто у кілька ниток, а також дукачі. На урочистому святі можна було побачити квіткові вінки та численні намиста. Особливою популярністю користувалися коралові намиста червоного кольору.
Традиційні убори та жіночий одяг
Вироби, виконані в етнічному стилі, користуються популярністю досі. Поглянувши на сучасних житомирянок можна сказати, що відмінність від старовинного та традиційного одягу все ж є. Наприклад, відрізняється матеріал, а також виконання, адже з часом регіональні особливості змішалися в єдине ціле. І лише подорож історією допомагає зрозуміти та побачити (завдяки архівним фото в тому числі), як колись одягались житомирянки, які головні убори полюбляли носити.
