Мода на одяг змінюється з плином часу, а також має схильність до повернення. Також, досліджуючи моду минулих століть, можна більше дізнатися про життя та світогляд тих, хто втілював її у життя та тих, хто їй слідував. Про те, як одягалися житомирянки на початку ХХ століття, розповість Міщанка.
Модні осередки України на початку ХХ століття
Перш ніж перейти до окреслення тенденцій в одязі житомирянок початку ХХ століття, варто зупинитися на загальній характеристиці тогочасної моди та дізнатися, які міста слід вважати своєрідними модними осередками. Слід зазначити, що українські міста хоч і не претендували на звання центрів моди світового рівня, але на початку ХХ століття в Україні розташовувалося безліч ательє та крамниць з одягом, які могли задовольнити навіть найвимогливіших покупців. Зокрема, у Києві містянки могли відвідати торговий дім купця Макса Мандля, який сам був родом з Австрії. Його заклад розташовувався у серці міста, у Старому Пасажі, що на Хрещатику. Цей торговий дім міг похизуватися великою кількістю одягу не лише для жінок, а й для чоловіків та дітей.
Ще один осередок моди знаходився у Львові. Саме в цьому українському місті особливо стежили за модними тенденціями Західної Європи.
Загалом модні тенденції українок мали відмінності відповідно до місця проживання. Так, мешканки Києва надавали перевагу яскравим барвам у одязі, проте ще більш яскраво вдягалися мешканки Одеси.
Незадовго до Першої світової війни у місті Львів зародилася мережа кравецьких шкіл. Варто зауважити, що моделі одягу розроблялися для різних верств населення. Зокрема, вишуканий одяг виготовляли у “Dom mod”, для широкого кола споживачів речі відшивала кооперація “Труд”, де, зокрема, працювала відома модельєрка Герміна Шухевич, яка була бабусею лідера Української Повстанської Армії Романа Шухевича.
Основні акценти та особливості вбрання житомирянок на початку ХХ століття
На початку ХХ століття особливого розквіту зазнав стиль модерн, який заполонив не лише мистецтво, а й моду.
Так, основними модними елементами гардеробу житомирянок були корсет, головні убори пишних форм та мереживо. Важливою умовою було те, що корсет мав міцно стягувати стан жінки. Також на початку ХХ століття житомирянки брали з собою на прогулянку парасольки, які слугували більше як аксесуар, а не захист від дощу. Вдало підібране вбрання мало вигідно підкреслювати фігуру житомирянки.
Загалом основною відмінністю образів житомирянок на противагу одягу мешканок сіл було те, що вони не мали на меті практичну сторону. В той же час, селянки обирали комфорт, тож їхній одяг був просторий, зручний та функціональний, дозволяв займатися фізичною працею та не обмежував рухи.
Також житомирянки вдягали корсети, у які неможливо було вбратися без застосування сторонньої допомоги. Поверх цього елемента одягу одягали сукню, що обов’язково мала бути двоелементною. Особливо модним вважався силует суконь, який візуально повторював латинську букву S. Тож аби домогтися такого результату, житомирянки вбиралися у спідниці з видовженим силуетом та шлейфом, на верхню частину тіла вдягали ліфи та обов’язково закривали шию. У гардеробі житомирянок були й капелюхи, оздоблені квітами чи навіть подекуди опудалами пташок.
Втім, на початку 1910-х років розпочалися серйозні зміни у модних тенденціях, і вони почали тяжіти до простоти, зручності та невибагливості. Перший елемент одягу, який зник із гардеробів житомирянок – це корсет, який був доволі незручним у носінні. Перший час містянки замінювали його на пояси, а потім і взагалі почали обирати сукні з балахонним силуетом.