З давніх-давен суспільство формувало для себе еталони жіночої краси. Взірці красивої вроди створювалися в кожному народі та у різний проміжок часу. Ідеали вродливої жінки були досить різними, які нерідко сперечалися, йшли паралельно або були схожими між собою.
Під впливом культури, релігії, способу життя поставали еталони ідеальної жінки. Своєрідним був взірець вроди радянської житомирянки, адже молоді жінки та юні дівчата виглядали помітно інакше, подекуди сильно вирізняючись серед інших панянок європейських країн. Основним чинником впливу на становлення ролі та способу життя жительок Житомирщини була політика владної верхівки та економічне становище, що диктувало основні правила життя та поведінки у суспільстві, не маючи змоги вільно виражати себе та проживати своє життя.
Найкрасивіші житомирянки радянського періоду якими вони були та як випромінювали свою вроду, читаємо далі на zhytomyryanka.
Основна концепція краси житомирянки в Радянському Союзі
Рівні права чоловіка та жінки у радянському суспільстві, на території рідного дому та їх активна участь у побудові суспільної праці – основа тогочасного життя на території радянської Житомирщини. Як популяризували ідеологи, важка зайнятість на усіх фронтах позитивно впливала на розвиток жіночої особистості, створювала її визначену функцію в суспільстві та у родині зокрема.
Радянською пропагандою активно поширювалася думка, що така заклопотаність приносить жінкам моральне задоволення, підкреслювали рівноправне становище жінок в СРСР, їх надздібності поєднувати кілька ролей водночас та вміння розкривати увесь спектр можливостей для особистісного розвитку.
На сторінках жіночих періодичних видань “Колгоспниця”, “Радянська жінка”, “Селянка”, які були особливо популярні серед житомирянок, розкривалися окремі складові образу неповторної радянської жінки. Щотижневі рубрики, які стосувалися політичного життя, кулінарні колонки, поради щодо наведення ладу та чистоти в домі, консультації фахівців щодо здорового способу життя та пропозиції як модно одягнутися та красиво нафарбуватися.
Жительки Житомирщини масово скуповували ці видання та зберігали їх десятки років. Це допомагало містянкам бути в курсі всіх подій у державі, знати останні новини у світі та вміти їх переповісти, крім того, смачно готувати, ретельно прибирати та вміло доглядати за собою, бути міцною фізично та ментально здоровою, аби в майбутньому народити здорових дітей для подальшого розвитку та розквіту Радянського Союзу.
Насправді все відбувалося трішки інакше – емансипація радянської жінки швидко переросла в її експлуатацію. Завзята робітниця, старанна господиня, вірна дружина, любляча мати та невтомна активістка, спортсменка – це лишень частина того, чим мала володіти ідеальна житомирянка радянського часу.
Якщо жінка не відповідала даним критеріям або взагалі виступала проти, то отримувала на свою адресу порцію хейту не тільки з боку суспільства, але і державних органів управління. Досить часто було поширено на території Житомирщини, як через засудження матері, потерпали діти, яких викликали на лінійці школи та читали правила моралі та поведінки.
Взірцями спершу виступали героїні, які були народжені в часи революційних та військових змін. Трішки пізніше це були медичні сестри, військові працівниці та захисниці кордонів, простіше кажучи, жінки виконували такі ж функції, як і чоловіки, працюючи на рівні з ними. Згодом почали шануватися робітниці фермерського господарства, доярки, свинарки, зоотехніки, серед яких відзначали найкращих, нагороджували відзнаками та їх фото друкували на перших шпальтах газети “Радянська Житомирщина”.
Найстараннішими були – Гречкосій Ольга – доярка колгоспу імені Крупської Овруцького району, Гуменюк Марія – доярка колгоспу “Прогрес” Коростишівського району, Розгон Олена – завідуюча свиновідгодівельним комплексом колгоспу “Зоря комунізму” Попільнянського району, Тарасюк Євгенія – свинарка колгоспу “Дружба” Чуднівського району, Кравчук Галина – телятниця колгоспу імені Мічуріна Коростишівського району, Пилькевич Марія – ланкова колгоспу “Ленінський шлях” Радомишльського району, Ящук Марія – доярка колгоспу “Правда” Ружинського району та інші.
Ці штучно створені еталони краси мали спонукати інших жінок на нелегку працю, аби мати успішне майбутнє, прославляючи блискучу політику радянських еліт.
Повні та пишногруді радянські жінки – еталони краси
З покращенням економічного стану в 30-х роках, красивою жінкою вважалася повна, з широкими стегнами та міцними руками молода дівчина, яка випромінювала життєву енергію, має сили народжувати дітей та з легкістю працювати на благо держави.
Чоловікам подобалися пишногруді червонощокі молоді жінки, які не нічим не вирізнялися з поміж інших. Це було своєрідним показником того, що жінка з легкістю буде справлятися з домашніми обов’язками, після народження дітей швидко стане до верстату або піде працювати в поле. Природній зовнішній вигляд та здоровий фізичний стан – основні критерії краси тих років.
Війна, а далі важкий післявоєнний стан зробив жінку виснаженою, змарнілою та дуже ослабленою. Жінкам доводилося виконувати чоловічі обов’язки, допомагати на фронті, а далі відновлювати державу після розрухи. До того ж у суспільстві почалася жорстка конкуренція за право мати чоловіка, жінкам доводилося вдаватися до різних жіночих хитрощів, аби завоювати чоловіка.
Табу на оригінальність та вишуканість
Стандартний зовнішній вигляд житомирянки того часу був досить непоказним. Одноманітний, дуже простий та похмурих відтінків кольорів одяг, незамислувата зачіска та майже відсутність макіяжу – це щоденний та святковий стиль радянської житомирянки. Той час змушував виглядати невигадливо, поганим тоном було виділятися з натовпу. Нові речі купувалися тоді, коли зношувалися попередні, а не через нові віяння модних тенденцій.
Державна влада під контролем тримала формування модних настроїв у суспільстві, під її настановами фабрики випускали одноманітні колекції одягу та взуття. Різноманітність фасонів одягу, кольорова гама та якість була низькою та дуже скромною.
Досить часто житомирянки шили одяг самостійно або зверталися до послуг в ательє, які тоді були дуже популярними. У 1980-х роках на території міста Житомира функціонувало понад 23 ательє, які обслуговували містянок. Найвідоміші з них – це ательє “Житомирянка”, що знаходилося в центральній частині міста по вулиці Черняховського, 4. Основна частина замовлень – це пошиття одягу за індивідуальними мірками. До того ж юні дівчатка опановували мистецтво шиття на уроках праці.
Панталони та грубі бюстгальтери
Ідеологією партійного керівництва заборонялися відкриті речі, не дозволялося носити декольте, коротких суконь та спідниць, аби не подавати ніякого натяку на сексуальність та не привертати зайву увагу чоловіків.
Було поставлено жорстке табу на ніжну мереживну спідню білизну.
Натомість у Центральному універмазі, що по вулиці Київській 37, житомирянкам пропонували лише кілька різновидів спіднього одягу, більшу частину з них складали грубі панталони з утеплювачем та без, та непривабливі бюстгальтери.
Досить часто були проблеми з розмірами цієї білизни, тому містянкам доводилося або перешивати або шити самостійно, щоб почуватися у спідньому комфортно.
Щодо тонких капронових панчох, то їх одягали лише дружини провладних партій, бо ця річ у гардеробі вважалася шиком.
У 1960-х роках починається новий етап у модному світі радянської епохи. Аби не відставати на десятиліття від прогресивних країн Заходу та Америки, у більших містах почали активно діяти Будинки моделей, які стали корисними для більшості житомирянок, які мали змогу розробляти та перешивати одяг, створювати щось цікаве та оригінальне.
Зі змінами сформувався новий еталон красивої жінки – струнка, худорлява та без округлих пишних форм. Молода жінка могла легко одягнути коротку сукню або мініспідницю.
Жінки, без заборон і табу, почали більше уваги приділяти своїй зовнішності, намагалися віднаходити модні закардонні речі, якісну косметику та такі бажані французькі парфуми. Вже частіше на вулицях Житомира можна було зустріти оригінальну панянку, яка була красиво вбрана та оточена шлейфом красивих парфумів.
Вирішальні зміни стандартів краси радянської жінки відбулися напередодні розпаду всього Радянського Союзу. Модний жіночий журнал “Burda-Moden” сколихнув радянське суспільство, започаткувавши нові еталони краси, які кардинально різнилися від попередніх. Жінки почали масово повторювати європейські тренди, копіювати макіяж та форми зачісок. Житомирянки жваво почали носити яскравий макіяж, одягати кольорові речі та робити модніші зачіски.
У 1988-му в москві провели перший в Союзі конкурс краси. Від того часу взірцем для наслідування постала довгонога, елегантна, витончена красуня, яка впевнено крокує назустріч майбутньому, залишивши в минулому жорсткі табу і заборони, обов’язкові правила та інструкції, які були продиктовані державною ідеологією СРСР.
